As the manager of the Performance sits before the curtain on the boards and looks into the Fair, a feeling of profound melancholy comes over him in his survey of the bustling place. There is a great quantity of eating and drinking, making love and jilting, laughing and the contrary, smoking, cheating, fighting, dancing and fiddling; there are bullies pushing about, bucks ogling the women, knaves picking pockets, policemen on the look-out, quacks (OTHER quacks, plague take them!) bawling in front of their booths, and yokels looking up at the tinselled dancers and poor old rouged tumblers, while the light-fingered folk are operating upon their pockets behind. Yes, this is VANITY FAIR; not a moral place certainly; nor a merry one, though very noisy. Look at the faces of the actors and buffoons when they come off from their business; and Tom Fool washing the paint off his cheeks before he sits down to dinner with his wife and the little Jack Puddings behind the canvas. The curtain will be up presently, and he will be turning over head and heels, and crying, "How are you?"
A man with a reflective turn of mind, walking through an exhibition of this sort, will not be oppressed, I take it, by his own or other people's hilarity. An episode of humour or kindness touches and amuses him here and there--a pretty child looking at a gingerbread stall; a pretty girl blushing whilst her lover talks to her and chooses her fairing; poor Tom Fool, yonder behind the waggon, mumbling his bone with the honest family which lives by his tumbling; but the general impression is one more melancholy than mirthful. When you come home you sit down in a sober, contemplative, not uncharitable frame of mind, and apply yourself to your books or your business.
I have no other moral than this to tag to the present story of "Vanity Fair." Some people consider Fairs immoral altogether, and eschew such, with their servants and families: very likely they are right. But persons who think otherwise, and are of a lazy, or a benevolent, or a sarcastic mood, may perhaps like to step in for half an hour, and look at the performances. There are scenes of all sorts; some dreadful combats, some grand and lofty horse-riding, some scenes of high life, and some of very middling indeed; some love-making for the sentimental, and some light comic business; the whole accompanied by appropriate scenery and brilliantly illuminated with the Author's own candles.
What more has the Manager of the Performance to say?--To acknowledge the kindness with which it has been received in all the principal towns of England through which the Show has passed, and where it has been most favourably noticed by the respected conductors of the public Press, and by the Nobility and Gentry. He is proud to think that his Puppets have given satisfaction to the very best company in this empire. The famous little Becky Puppet has been pronounced to be uncommonly flexible in the joints, and lively on the wire; the Amelia Doll, though it has had a smaller circle of admirers, has yet been carved and dressed with the greatest care by the artist; the Dobbin Figure, though apparently clumsy, yet dances in a very amusing and natural manner; the Little Boys' Dance has been liked by some; and please to remark the richly dressed figure of the Wicked Nobleman, on which no expense has been spared, and which Old Nick will fetch away at the end of this singular performance.
And with this, and a profound bow to his patrons, the Manager retires, and the curtain rises.
LONDON, June 28, 1848

-----------------
Jahrmarkt der Eitelkeit. Von William Thackeray. Aus d. Engl. v. Theresa Mutzenbecher
Vor dem Vorhang

Während der Direktor des Puppentheaters vor dem Vorhang auf den Brettern sitzt und über den Jahrmarkt schaut, befällt ihn beim Anblick des bunten Treibens eine tiefe Melancholie. Da wird gegessen und getrunken, geliebt und kokettiert, gelacht und geweint, geraucht, betrogen, gestritten, getanzt und gegeigt, da drängen sich Großmäuler im Getümmel, Stutzer machen Frauen schöne Augen, Spitzbuben leeren Taschen, und Polizisten sind auf der Wacht; da schreien Quacksalber (andere Quacksalber, die Pest soll sie holen!) vor ihren Buden, und Bauerntölpel starren zu den flitterglänzenden Tänzerinnen und den armen, alten, geschminkten Clowns hinauf, während die Langfinger sich hinten an ihren Taschen zu schaffen machen. Ja, das ist der Jahrmarkt der Eitelkeit; gewiß kein moralischer Ort und auch kein lustiger, wenn es auch lärmend genug zugeht. Seht euch die Gesichter der Schauspieler und Possenreißer an, wenn sie von der Arbeit zurückkommen, wie der Hanswurst sich die Schminke aus dem Gesicht wäscht, ehe er sich mit seiner Frau und seinen kleinen Hanswürstchen hinter der Jahrmarktsbude zum Essen setzt. Bald geht der Vorhang auf, und er wird Purzelbäume schlagen und schreien: »Seid ihr alle da?«
Wenn ein nachdenklicher Mensch über solch einen Vergnügungsort wandelt, wird er vermutlich weder von seiner noch anderer Leute Fröhlichkeit überwältigt werden. Hier und da rührt und belustigt ihn wohl eine humorvolle oder ergreifende Episode – ein niedliches Kind, das eine Pfefferkuchenbude betrachtet; ein hübsches Mädchen, das errötend den Worten ihres Liebhabers lauscht, während er ihr ein Geschenk aussucht; der arme Hanswurst dort hinter dem Wagen, der inmitten seiner braven Familie, die von seinen Kunststücken lebt, an seinem Knochen nagt. Der allgemeine Eindruck aber ist eher melancholisch als heiter. Wenn du nach Hause kommst, so setzt du dich in ernster, nachdenklicher, milder Stimmung hin und wendest dich deinen Büchern oder deinen Geschäften zu.
Eine andere Moral als die habe ich unserer Geschichte vom »Jahrmarkt der Eitelkeit« nicht unterzulegen. Manche betrachten Jahrmärkte überhaupt als etwas Unmoralisches und meiden sie mit ihrer Familie und den Dienstboten: vielleicht haben sie recht. Aber die, die anders denken, träge sind oder wohlwollend oder sarkastisch, treten vielleicht auf eine halbe Stunde näher, um sich die Vorstellungen anzusehen. Es gibt da alle möglichen Bilder: fürchterliche Kämpfe, großartiges Kunstreiten; Szenen aus dem Leben der vornehmen Welt und solche aus dem Mittelstand; ein bißchen Liebe für die Sentimentalen und ein paar komische, leichte Szenen. Das Ganze ist umrahmt von entsprechenden Kulissen und von den Kerzen des Verfassers brillant beleuchtet.
Was soll der Direktor des Puppentheaters noch sagen? – Er muß für die freundliche Aufnahme danken, die das Stück bei den achtbaren Leitern der öffentlichen Presse, beim hohen und niederen Adel und bei dem verehrungswürdigen Publikum überhaupt gefunden hat, als er mit seinem Theater in allen bedeutenden Städten Englands herumkam. Der Gedanke, daß seine Puppen den Beifall der besten Gesellschaft des Königreiches gefunden haben, macht ihn stolz. Von der berühmten kleinen Marionette Becky wurde gesagt, sie sei ungemein gelenkig und bewege sich sehr lebhaft am Draht. Die Puppe Amelia hat der Künstler ebenfalls mit größter Sorgfalt geschnitzt und angezogen, dennoch hat sie nur einen kleineren Kreis von Bewunderern gehabt. Die Figur Dobbin tanzt sehr drollig und natürlich, wenn es auch etwas unbeholfen wirkt. Dem Tanz der kleinen Jungen haben einige gern zugesehen; und man achte bitte auf die reich gekleidete Figur des schurkischen Adligen, bei dem keine Kosten gescheut wurden und den der Teufel am Ende dieser Sondervorstellung holen wird.
Hiermit, und mit einer tiefen Verbeugung vor seinen Gönnern, zieht sich der Theaterdirektor zurück, und der Vorhang geht auf.

London, 28. Juni 1848

------------------
La foire aux vanities de William Makepeace Thackeray. Translator Guiffrey Georges
PRЙFACE DU TRADUCTEUR.

Tout le monde connaоt ces rendez-vous en plein air, ces rйjouissances annuelles et ambulantes qui appellent les amateurs de bruit, de poussiиre et de plaisir. _La Foire aux Vanitйs_ est l'idйal du genre. On y trouve mкme cohue, mкme tumulte, mкmes йclats de rire; toutefois, а la diffйrence de ces fкtes populaires qui n'ont lieu qu'а des intervalles йloignйs, _la Foire aux Vanitйs_ se tient en permanence; elle a commencй avec le monde, elle ne finira qu'avec lui: c'est une parade universelle oщ chacun a son rфle а jouer, oщ chacun tour а tour rit du prochain et le fait rire а ses dйpens.

Mais, tandis que la plupart des acteurs de cette comйdie humaine disparaissent dans le tourbillon gйnйral sans laisser trace de leur passage, quelques-uns sortent de la foule, fondent leur rйputation et s'йlиvent aux yeux de la postйritй au rang de chefs d'emploi et de crйateurs du genre. C'est ainsi que l'on peut nommer parmi tant d'autres et Panurge, et Macette, et Tartufe, et Basile. А cette galerie dйjа peuplйe de personnages si cйlиbres, M. Thackeray a ajoutй un type qui n'est ni moins expressif ni moins vrai que les prйcйdents. C'est celui d'une jeune fille sans famille, sans fortune et sans coeur, mais aventuriиre ambitieuse, qui s'obstine а trouver un mari avec les seules ressources d'une imagination prйcoce: c'est qu'un mari йquivaut pour elle а une position sociale, c'est qu'un mari est le passe-port nйcessaire sans lequel aucune femme ne saurait circuler dans le monde honnкte. Puis aprиs le mariage vient la maniиre de s'en servir.

Mais nous ne voulons point retarder le lecteur au dйbut de cette excursion piquante et instructive, а laquelle le convie M. Thackeray. Dйjа les personnages s'agitent, les йvйnements se pressent et l'intrigue se noue. Qu'il nous suffise d'un dernier mot: on verra dans ce roman que les baronnes d'Ange ne sont pas nйes d'hier, qu'elles existent dans tous les pays, et que l'Angleterre a aussi son
_Demi-Monde_.

G. G.

-----------------------
Ярмарка Тщеславия. Вильям М. Теккерей. Перевод М. Дьяконова
Перед занавесом

Чувство глубокой грусти охватывает Кукольника, когда он сидит на подмостках и смотрит на Ярмарку, гомонящую вокруг. Здесь едят и пьют без всякой меры, влюбляются и изменяют, кто плачет, а кто радуется; здесь курят, плутуют, дерутся и пляшут под пиликанье скрипки; здесь шатаются буяны и забияка, повесы подмигивают проходящим, женщинам, жулье шныряет по карманам, полицейские глядят в оба, шарлатаны (не мы, а другие, - чума их задави) бойко зазывают публику; деревенские олухи таращатся, на мишурные наряды танцовщиц и на жалких, густо нарумяненных старикашек-клоунов, между тем как ловкие воришки, подкравшись сзади, очищают карманы зевак. Да, вот она, Ярмарка Тщеславия; место нельзя сказать чтобы, назидательное, да ж не слишком небелое, несмотря на царящий вокруг шум и гам. А посмотрите вы на лица комедиантов и шутов, когда они не заняты делам и Том-дурак, смыв со щек краску, садится полдничать со своей женой и маленьким глупышкой Джеком, укрывшись, за серой холстиной. Но скоро занавес поднимут, и вот уже Том опять кувыркается через голову и орет во всю глотку: "Наше вам почтение!"

Человек, склонный к раздумью, случись ему бродить по такому гульбищу, не будет, я полагаю, чересчур удручен ни своим, ни чужим весельем. Какой-нибудь смешной или трогательный эпизод, быть может, умилит его или позабавит: румяный мальчуган, заглядевшийся на лоток с пряниками; хорошенькая плутовка, краснеющая от любезностей своего кавалера, который выбирает ей ярмарочный подарок; или Том-дурак - прикорнувший позади фургона бедняга сосет обглоданную кость в кругу своей семьи, которая кормится его скоморошеством. Но все же общее впечатление скорее грустное, чем веселое. И, вернувшись домой, вы садитесь, все еще погруженный в глубокие думы, не чуждые сострадания к человеку, и беретесь за книгу или за прерванное дело.
Вот и вся мораль, какую я хотел бы предпослать своему рассказу о Ярмарке Тщеславия. Многие самого дурного мнения о ярмарках и сторонятся их со своими чадами и домочадцами; быть может, они и правы. Но люди другого склада, обладающие умом ленивым, снисходительным или насмешливым, пожалуй, согласятся заглянуть к нам на полчаса и посмотреть на представление. Здесь они увидят зрелища самые разнообразные: кровопролитные сражения, величественные и пышные карусели, сцены из великосветской жизни, а также из жизни очень скромных людей, любовные эпизоды для чувствительных сердец, а также комические, в легком жанре, - и все это обставлено подходящими декорациями и щедро иллюминовано свечами за счет самого автора.
Что еще может сказать Кукольник? Разве лишь упомянуть о благосклонности, с какой представление было принято во всех главнейших английских городах, где оно побывало и где о нем весьма благоприятно отзывались уважаемые представители печати, а также местная знать и дворянство. Он гордится тем, что его марионетки доставили удовольствие самому лучшему обществу нашего государства. Знаменитая кукла Бекки проявила необычайную гибкость в суставах и оказалась весьма проворной на проволоке; кукла Эмилия, хоть и снискавшая куда более ограниченный круг поклонников, все же отделана художником и разодета с величайшим старанием; фигура Доббина, пусть и неуклюжая с виду, пляшет преестественно и презабавно; многим понравился танец мальчиков. А вот, обратите внимание на богато разодетую фигуру Нечестивого Вельможи, на которую мы не пожалели никаких издержек и которую в конце этого замечательного представления унесет черт.
Засим, отвесив глубокий поклон своим покровителям, Кукольник уходит, и занавес поднимается.

Лондон, 28 июня 1848 г.

----------------------
Ярмарок суєти (Ярмарок Марнославства). Вільям М. Теккерей.
ПЕРЕД ЗАВІСОЮ

Коли Лялькар сидить на кону перед спущеною завісою і дивиться на Ярмарок, що вирує круг нього, його опановує глибока, задумлива меланхолія. Тут, куди не глянь, їдять і п'ють, закохуються і зраджують, сміються й плачуть; тут тобі й курять, і шахрують, і б'ються, і цигикають на скрипці; тут забіяки яки ждуть, щоб хто їх зачепив ,гульвіси не пропускають нагоди підморгнути якійсь молодичці, ошуканці зазіхають на чужі кишені, поліцаї пильнують ладу, дурисвіти (ще якісь об'явилися, хай їм грець!) горлають перед своїми балаганами, сільські йолопи луплять очі на розцяцькованих блискітками танцівниць і жалюгідних, старих, нарум'янених штукарів, а тим часом спритні злодюжки, підкравшись ззаду, орудують у їхніх кишенях. Так, це й є Ярмарок Суєти, розпусне, звичайно, місце, і не веселе, хоч дуже галасливе! Гляньте на обличчя акторів і блазнів, коли вони закінчать свою роботу, коли комедіант Том Дурень змиє зі щік грим і сяде за брезентовим запиналом обідати з дружиною та маленьким блазнем Джеком Череванем.
Та поки що йому не до обіду, зараз має піднятися завіса і він, перекинувшись кілька разів через голову, гукне вам: "Моє шануваннячко!" . Якщо в таке стовпище потрапить людина, схильна до роздумів, її, здається мені, не пригнітить ні власна, ні чужа веселість. Певна річ, тут вона матиме пагоду побачити якісь, смішні чи приємні сцени, які розчулять і розважать може, опецькуватого хлопчика, що задивився на ятку з тістечками, або вродливу дівчину, що зашарілася від компліментів свого кавалера, який вибирає їй ярмарковий подарунок, чи бідолашного Тома Дурня, що, примостившись за фургоном, обгризає кістку в колі своєї родини, яка живе з його штукарства . Але все-таки загальне враження буде швидше смутне, ніж веселої Та й у вас, коли ви повернетесь додому, все ще буде незатишно на душі, вас не покидатиме задума, може, навіть співчуття до людей, і ви поквапитесь швидше заглибитися в свої книжки чи в якусь іншу працю. Я хотів би почати свою розповідь про Ярмарок Суєти саме з цієї моралі, бо іншої не знаю. Дехто взагалі поганоï думки про ярмарки, не пускає туди ні своєї родини, ні челяді, і, може, так воно й краще. Але той, хто думає інакше, хто має ледачу, або доброзичливу, або ж глузливу натуру, мабуть, захоче зазирнути сюди на півгодини й подивитися виставу. Він матиме тут на вибір найрізноманітніші видовиська: запеклі битви, пишні й величні кавалькади, сцени з великосвітського життя і з життя дуже скромних людей; любовні пригоди для чутливих сердець або смішні, в легкому жанрі, і все те на тлі відповідних лаштунків і яскраво ілюміноване свічками самого автора. Що ще може сказати Лялькар? Хіба згадати про те, як ласкаво прийняли виставу в усіх найбільших містах Англії, де її показували і де про неї прихильно відгукувалися шановні представники преси та місцеве панство - і велике й мале. Він пишається тим, що його ляльки так сподобалися найкращому товариству нашої імперії. Славнозвісна лялечка Бекі, як одностайно визнають усі, виявилася незвичайно гнучкою в суглобах і дуже спритною на дротині; ляльку Емілію, хоч вона й здобула куди менше коло шанувальників, усе-таки митець зробив і одяг вельми дбайливо, фігура Доббіна, на око начебто незграбна, танцює природно й дуже потішно; багатьом сподобався танок хлопчиків.
А ще, прошу, зверніть увагу на розкішно вбрану фігуру Лихого Вельможі, яку наприкінці цієї виняткової вистави забере Старий Дідько, ми на неї не пошкодували коштів.
На цьому, низенько вклонившись своїм меценатам, Лялькар зникає і підіймається завіса.
Лондон, 28 червня 1848 року

---------------
Выполнила:
студентка группы
2337-2ап, 303-А
Гасан Юлия