Jack London 'Love of Life'

He cowered in the midst of the milky water, as though the vastness were pressing in upon him with overwhelming force, brutally crushing him with its complacent awfulness. He began to shake as with an ague-fit, till the gun fell from his hand with a splash. This served to rouse him. He fought with his fear and pulled himself together, groping in the water and recovering the weapon. He hitched his pack farther over on his left shoulder, so as to take a portion of its weight from off the injured ankle. Then he proceeded, slowly and carefully, wincing with pain, to the bank.

He did not stop. With a desperation that was madness, unmindful of the pain, he hurried up the slope to the crest of the hill over which his comrade had disappeared -- more grotesque and comical by far than that limping, jerking comrade. But at the crest he saw a shallow valley, empty of life. He fought with his fear again, overcame it, hitched the pack still farther over on his left shoulder, and lurched on down the slope.

The bottom of the valley was soggy with water, which the thick moss held, spongelike, close to the surface. This water squirted out from under his feet at every step, and each time he lifted a foot the action culminated in a sucking sound as the wet moss reluctantly released its grip. He picked his way from muskeg to muskeg, and followed the other man's footsteps along and across the rocky ledges which thrust like islets through the sea of moss.

Though alone, he was not lost. Farther on he knew he would come to where dead spruce and fir, very small and weazened, bordered the shore of a little lake, the titchin-nichilie, in the tongue of the country, the "land of little sticks." And into that lake flowed a small stream, the water of which was not milky. There was rush-grass on that stream -- this he remembered well -- but no timber, and he would follow it till its first trickle ceased at a divide. He would cross this divide to the first trickle of another stream, flowing to the west, which he would follow until it emptied into the river Dease, and here he would find a cache under an upturned canoe and piled over with many rocks. And in this cache would be ammunition for his empty gun, fish-hooks and lines, a small net -- all the utilities for the killing and snaring of food. Also, he would find flour, -- not much, -- a piece of bacon, and some beans.

        Джек Лондон. Любовь к жизни. Перевод на русский язык - Н.Дарузес.

Он присел на корточки посреди мутного ручья, словно бескрайняя пустыня подавляла его своей несокрушимой силой, угнетала своим страшным спокойствием. Он задрожал, словно в лихорадке, и его ружье с плеском упало в воду. Это заставило его опомниться. Он пересилил свой страх, собрался с духом и, опустив руку в воду, нашарил ружье, потом передвинул тюк ближе к левому плечу, чтобы тяжесть меньше давила на больную ногу, и медленно и осторожно пошел к берегу, морщась от боли.

Он шел не останавливаясь. Не обращая внимания на боль, с отчаянной решимостью, он торопливо взбирался на вершину холма, за гребнем которого скрылся Билл, - и сам он казался еще более смешным и неуклюжим, чем хромой, едва ковылявший Билл. Но с гребня он увидел, что в неглубокой долине никого нет! На него снова напал страх, и, снова поборов его, он передвинул тюк еще дальше к левому плечу и, хромая, стал спускаться вниз.

Дно долины было болотистое, вода пропитывала густой мох, словно губку. На каждом шагу она брызгала из-под ног, и подошва с хлюпаньем отрывалась от влажного мха. Стараясь идти по следам Билла, путник перебирался от озерка к озерку, по камням, торчавшим во мху, как островки.

Оставшись один, он не сбился с пути. Он знал, что еще немного - и он подойдет к тому месту, где сухие пихты и ели, низенькие и чахлые, окружают маленькое озеро Титчинничили, что на местном языке означает: "Страна Маленьких Палок". А в озеро впадает ручей, и вода в нем не мутная. По берегам ручья растет камыш - это он хорошо помнил, - но деревьев там нет, и он пойдет вверх по ручью до самого водораздела. От водораздела начинается другой ручей, текущий на запад; он спустится по нему до реки Диз и там найдет свой тайник под перевернутым челноком, заваленным камнями. В тайнике спрятаны патроны, крючки и лески для удочек и маленькая сеть - все нужное для того, чтобы добывать себе пропитание. А еще там есть мука - правда, немного, и кусок грудинки, и бобы.

Джек Лондон "Жага до життя" Переклад на украънську- П. Соколовський.

Він зіщулився, стоячи посеред молочно-білого шумовиння, так ніби вся оця неозора безодня пригнітила його своєю нездоланною силою й жаским спокоєм. Він затремтів, як у лихоманці. Рушниця випала з рук у воду. Зачувши плескіт, він отямився, переборов страх, опанував себе, намацав на дні рушницю й витяг її з води. Потім пересунув клумак ближче до лівого плеча, щоб не так давило на ущкоджену ногу, і побрів до берега, невільно, обережно, кривлячись із болю. 

Він ішов не зупиняючись. З несамовитим відчаєм, незважаючи на біль, здерся він на горб, за яким зник Біл, — сам набагато кумедніший за свого товариша, що шкутильгав, по-чудному підстрибуючи. Але з вершини горба він побачив, що в неглибокій долині немає нікого. I знову подорожнього пойняв страх; зборовши його, він пересунув клумак ще далі на ліве плече і подибав униз схилом.

Дно долини набухло від води, що просякла густий мох. Вона цвіркала з-під мокасинів, і щоразу, коли він одривав ногу, мокрий мох плющав, неохоче відпускаючи свою здобич. Він ішов слідами товариша від болітця до болітця, намагаючись ставати на каменюки, що витикались острівцями з-посеред зеленого моря моху. 

Він не заблудив, дарма що зостався один. Він знав, що незабаром дістанеться до берега озерця, порослого усохлими ялинами й соснами, низенькими й миршавими. Індіяни називали цю місцевість «Тічінічілі», тобто «Країна патичків». В озерце впадає струмок, вода в ньому некаламутна. Струмок поріс рогозом — він добре це пам'ятав, — але на берегах немає жодної деревини; він піде понад струмком аж до джерела на горбі, що править за вододіл. По той бік горба починається інший струмок, що тече на захід. Він ітиме за водою до річки Діз. Там під перевернутим каное, що привалене каміняччям, їхня схованка. Він знайде там набої для своєї рушниці, гачки й ліски, невеличку рибальську сітку — одне слово, все начиння, щоб добувати собі харчі. Також там є борошно — правда, небагато, — шматок бекону й трохи бобів. 

Jack London 'Amor a la vida' Traductor: Carmen Francí

Se agachó en medio del agua lechosa, como si la vastedad lo presionara con fuerza abrumadora,  aplastándolo con su complaciente atrocidad. Comenzó a temblar como de fiebre intermitente, hasta que el arma se le cayó de la mano con un chapoteo. El sirvió para despertarlo. Luchó contra su miedo y se recobró; tanteó en el agua y recogió el arma. Desplazó el bulto más hacia el hombro izquierdo, de modo de eliminar una parte del  peso que caía sobre el tobillo dislocado. Luego se encaminó, con lentitud, dolorido, haciendo muecas, hacia la orilla.

No se detuvo. Con una desesperación que era locura, sin prestar atención al dolor, se apresuró a subir la cuesta, hasta la cima de la colina por la cual había desaparecido su compañero, más grotesco y cómico, con mucho, que ese camarada que a su vez cojeaba y se tambaleaba a sacudones. Pero en la cima vio un valle somero, vacío de vida. Luchó otra vez contra su temor, lo superó, se acomodó el bulto aun más hacia la izquierda y descendió la cuesta balanceándose con violencia.

El fondo del valle estaba cubierto de agua, que el denso musgo retenía, como una esponja, cerca de la superficie. El agua brotaba a chorros a cada paso, bajo sus pies, y cada vez que levantaba un pie, la acción culminaba con un ruido de succión, cuando el musgo mojado lo soltaba a desgana. Continuó caminando, saltando de muskeg en muskeg, y siguió las pisadas del otro hombre, a lo largo y a través de los salientes rocosos que se asomaban como islotes en el mar de musgo.

Aunque solo, no estaba perdido. Sabía que más adelante llegaría a un lugar en que abetos abedules muertos, muy pequeños y achaparrados, bordeaban la costa de una laguna, el titchinnchilie, en el idioma de la región, la "tierra de los palos pequeños”. Y a ese lago afluía una reducida corriente cuyas aguas no eran lechosas. En dicha corriente había juncos –eso lo recordaba bien–, pero no madera, y la seguiría hasta que su principal reguero terminara en una divisoria. Cruzaría ésta hasta el primer reguero de otro arroyo que fluía hacia el oeste, y al cual seguiría hasta que se vaciara en el río Dease, donde encontraría un escondrijo bajo una canoa volcada y cubierta por muchas piedras. Y en el escondrijo hallaría municiones para su arma descargada, anzuelos y sedales...todo lo necesario para matar y atrapar alimentos. Y también encontraría harina –no mucha–, un trozo de tocino y algunos fríjoles.