J.D. Salinger The Catcher in the Rye
 Издательство: Back Bay Books, 1991 г.

Над пропастью во ржи: Пер. с англ./Сост. В. Ашкенази; Вступ. ст. А. Лиханова; Ил. Г. Бойко и И. Шалито.-М.: Правда, 1988.-656 с.,

Наконец я все‑таки разделся и лег. Лег и подумал: помолиться, что ли? Но ничего не вышло. Не могу я молиться, даже когда мне хочется. Во‑первых, я отчасти атеист. Христос мне, в общем, нравится, но вся остальная муть в Библии – не особенно. Взять, например, апостолов. Меня они, по правде говоря, раздражают до чертиков. Конечно, когда Христос умер, они вели себя ничего, но пока он жил, ему от них было пользы, как от дыры в башке. Все время они его подводили. Мне в Библии меньше всего нравятся эти апостолы. Сказать по правде, после Христа я больше всего люблю в Библии этого чудачка, который жил в пещере и все время царапал себя камнями и так далее. Я его, дурака несчастного, люблю в десять раз больше, чем всех этих апостолов. Когда я был в Хуттонской школе, я вечно спорил с одним типом на нашем этаже, с Артуром Чайлдсом. Этот Чайлдс был квакер и вечно читал Библию. Он был славный малый, я его любил, но мы с ним расходились во мнениях насчет Библии, особенно насчет апостолов. Он меня уверял, что если я не люблю апостолов, значит, я и Христа не люблю. Он говорит, раз Христос сам выбрал себе апостолов, значит, надо их любить. А я говорил – знаю, да, он их выбрал, но выбрал‑то он их случайно. Я говорил, что Христу некогда было в них разбираться и я вовсе Христа не виню. Разве он виноват, что ему было некогда? Помню, я спросил Чайлдса, как он думает: Иуда, который предал Христа, попал в ад, когда покончил с собой, или нет? Чайдлс говорит – конечно, попал. И тут я с ним никак не мог согласиться. Я говорю: готов поставить тысячу долларов, что никогда Христос не отправил бы этого несчастного Иуду в ад! Я бы и сейчас прозакладывал тысячу долларов, если бы они у меня были. Апостолы, те, наверно, отправили бы Иуду в ад – и не задумались бы! А вот Христос – нет, головой ручаюсь. Этот Чайлдс говорил, что я так думаю потому, что не хожу в церковь.

Над прірвою у житті
український переклад
Олекси Логвиненка (1984)

Зрештою я все ж таки роздягся й ліг. Уже в постелі подумав: може, помолитись абощо? Але так і не зібрався.

Мені не завжди вдається помолитись, навіть якщо хочу. По-перше, я, можна сказати, атеїст. Ісус Христос тощо мені імпонує, проте від усієї іншої мури в біблії я не дуже в захваті. Взяти хоча б отих апостолів. Щиро кажучи, вони мені просто страшенно діють на нерви. Звісно, коли Христос урізав дуба і т. ін., вони поробились такі добренькі, та поки він був живий, пуття йому з них було стільки ж, як із дірки в голові. Тільки те й робили, що підводили його під монастир. Мені в біблії найменше подобаються якраз Апостоли. Коли вже хочете знати правду, то після Ісуса менi там найбільше до душі отой одержимий, що жив у склепах та все дряпав себе камінцями. Я його, дурня нещасного, люблю вдесятеро дужче, ніж усіх апостолів гамузом. У Гутоні я частенько сперечався про це з одним типом з другого кінця коридора, Артуром Чайлдсом. Він, каналія, був квакер ' і всю дорогу читав біблію. Симпатичний був хлопець, мені подобався, але наші погляди на багато що в біблії розбігалися, надто щодо отої мури з апостолами. Якщо ти не любиш апостолів, казав він мені, виходить, ти й Ісуса Христа не любиш. Коли вже Ісус Христос сам вибрав собі апостолів, каже, то треба їх любити. Ну, звісно, кажу, Христос їх вибрав, я знаю, але ж він вибирав їх навмання. Йому, кажу, ніколи було до кожного придивлятися. І я йому за це, кажу, не дорікаю. Бо хіба він винен, що було так ніколи? Пригадую, я запитав у каналії Чайлдса, як він гадає, чи попав Іуда - це той, що зрадив Ісуса й т. ін.,- у пекло, коли наклав на себе руки. Ну, звичайно, попав, каже Чайлдс. Отут я з ним аж ніяк не міг погодитись. Я ладен, кажу йому, побитись об заклад на тисячу доларів, що Ісус нізащо б не турнув каналію Іуду до пекла. Я б і зараз побився об заклад на тисячу зелених, якби їх мав. Ось апостоли, ті запроторили б Іуду в пекло, запросто, у це я повірю, а Ісус ні, зуб даю. Вся твоя біда в тому, каже Чайлдс, що ти не ходиш до церкви.

El guardian entre el centeno     J. D. Salinger

Traducido por Carmen Criado Alianza Editorial, Madrid, 1978 Vigésimo primera reimpresión, 1997

Al final me desnude y me meti en la cama. Tenia ganas de rezar o algo asi, pero no pude hacerlo. Nunca puedo rezar cuando quiero. En primer lugar porque soy un poco ateo. Jesucristo me cae bien, pero con el resto de la Biblia no puedo. Esos discipulos, por ejemplo. Si quieren que les diga la verdad no les tengo ninguna simpatia. Cuando Jesucristo murio no se portaron tan mal, pero lo que es mientras estuvo vivo, le  ayudaron como un tiro en la cabeza. Siempre le dejaban mas solo que la una. Creo que son los que menos trago de toda la Biblia. Si quieren  que  les diga  la verdad, el tio que me cae  mejor de todo el Evangelio, ademas  de Jesucristo,  es ese lunatico  que  vivia entre las tumbas  y se hacia heridas con las piedras. Me cae mil veces mejor que los discipulos.  Cuando estaba en el Colegio Whooton solia hablar mucho de todo esto con un chico que tenia su habitacion en el mismo pasillo que voy que se llamaba  Arthur Childs.  Era  cuaquero  y  leia constantemente  la Biblia, Aunque  era  muy  buena  persona  nunca  estabamos   de acuerdo sobre esas cosas, especialmente sobre los discipulos. Me decia que si no me gustaban es que tampoco me gustaba Jesucristo. Decia que como El los habia elegido, tenian que caerte bien por fuerza. Yo le contestaba que claro que El los habia elegido, pero que los habia elegido al aligui, que Cristo no tenia tiempo de ir por ahi analizando a la gente. Le decia que no era culpa de Jesucristo, que no era culpa suya si no tenia tiempo  para   nada.  Recuerdo  que una vez  le pregunte   a Childs si creia que Judas, el traidor, habia ido al infierno. Childs me dijo que naturalmente  que lo creia. Ese era exactamente el tipo de cosas sobre el que nunca  coincidia con el. Le dije que apostaria mil dolares a que Cristo no habia  mandado  a Judas al infierno, y hoy los seguiria  apostando  si los tuviera. Estoy seguro  de  que  cualquiera  de los discipulos hubiera mandado a Judas al infierno —y a todo correr—, pero Cristo no. Childs me dijo  que lo que  me pasaba  es que  nunca  iba a la iglesia ni nada.

Salinger, J.D. Der Fänger im Roggen. – Reinbek bei Hamburg: Rowohlt, 1966.

SchlieSlichzog ich mich aus und ging ins Bett. Ich hatte gern gebetet oder ich weiS nicht was, aber ich brachte es nicht fertig. Ich kann nicht immerbeten, wenn ich dazu Lust habe. Erstens einmalbin ich eine Art Atheist. Christus und so habe ich wohl gern, aber aus dem ubrigen Zeug in der Bibel mache ich mir nicht viel. Zum Beispiel diese Junger: die argern mich wahnsinnig, wenn ich ehrlich sein soll.Nachdem Christus tot war, benahmen sie sich zwar anstandig, aber solange er noch lebte, nutzten sie ihmungefahr ebensoviel wie ein Loch imKopf. Sie lieSen ihn immer nur im Stich. Fast alle Leute in der Bibel sind mir lieber als die Junger. Falls esjemand genau wissen will: der Kerl, der mir nach Jesus in der Bibel am besten gefallt, ist dieser Verruckte, der in den Grabern wohnte und sich dauernd an Steinen schnitt; der gefallt mir zehnmal so gut wie die Junger, dieser arme Hund. In Whooton diskutierte ich oft mit einem namens Arthur Childs, der am andern Gangende wohnte. Childs war ein Quaker und las fortwahrend in der Bibel. Er war sehr nett, ich hatte ihn gern, aber uber vieles in der Bibel waren wir ganz verschiedener Ansicht. Hauptsachlich uber die Junger. Er sagte immer, wenn ich nicht fur die Junger sei, dann sei ich auch nicht fur Christus und so. Da Christus die Junger ausgesucht habe, muSten sie einem recht sein. Ich sagte, naturlich habe Christus sie ausgesucht, das wisse ich auch, aber er habe sie nur auf gut Gluck ausgesucht. Er habe ja keine Zeit gehabt,jeden genau zu analysieren. Ich sagte, ich machte das Christus nicht zum Vorwurf. Es sei nicht seine Schuld gewesen, daS er so wenig Zeit gehabt habe. Ich erinnere mich, daS ich Childs einmal fragte, ob er denke, daS Judas - der Christus verriet und so weiter - nach seinem Selbstmord in die Holle gekommen sei. Childs sagte, das meine er allerdings. In diesem Punkt war ich absolut anderer Ansicht. Ich sagte, ich wurde tausend Dollar wetten, daS Christus diesen Judas nicht in die Holle geschickt hatte. Das wurde ich heute immer noch wetten, wenn ich tausend Dollar hatte. Jeder von den Jungern hatte ihn in die Holle geschickt - und zwar ohne Umschweife -, das glaube ich wohl, aber Christus ganz sicher nicht. Childs sagte, mein Fehler sei eben, daS ich nicht in die Kirche ginge.

IL GIOVANE HOLDEN  (The Catcher in the Rye)

Di

J.D. Salinger(1951)

dall'edizione Einaudi - traduzione di Adriana Motti

Pero alla fine mi spogliai e mi misi a letto. Avevo voglia di pregare o qualcosa del genere, quando fui a letto, ma non ci riuscii. Non sempre riesco a pregare quando ne ho voglia. Tanto per cominciare, sono un po' ateo. Mi piace Gesu e tutto quanto, ma la maggior  parte di tutte  quelle  altre  storie  della  Bibbia  mi lasciano  un   po'  freddo. Prendete gli Apostoli, per esempio. Mi stanno proprio qui, se volete saperlo. Se la cavarono benissimo dopo che Gesu era morto e tutto quanto, ma finche era vivo gli servivano  suppergiu  quanto  un  buco  nella testa. Non   facevano che lasciarlo nei pasticci. Per me, nella Bibbia, sono quasi tutti molto meglio degli Apostoli. Se proprio volete saperlo, quello che mi piace piu di tutti nella Bibbia, dopo Gesu, e quel matto eccetera eccetera che viveva nelle tombe e continuava a ferirsi coi sassi. Mi piace dieci volte di piu degli Apostoli, quel povero  bastardo. Quante discussioni abbiamo fatte, quando  ero  a Whooton,  con quel ragazzo  che  stava  in fondo  al corridoio,  Arthur Childs. Il vecchio Childs era quacchero e via discorrendo, e non faceva che leggere la Bibbia. Era un ragazzo molto simpatico e mi piaceva, ma c'erano un sacco di cose nella Bibbia su cui non riuscivamo mai a pensarla allo stesso modo, soprattutto gli Apostoli. Lui continuava a dirmi che se non mi piacevano gli Apostoli allora non mi piaceva nemmeno  Gesu  ne  niente.  Diceva  che  siccome  gli Apostoli  li  aveva scelti  Gesu, dovevano piacerti per forza. Io dicevo che va bene che li aveva scelti Gesu, ma che li aveva scelti a caso. Che non aveva il tempo di andare in giro a esaminare tutti quanti, dicevo. Che non c'era mica da criticarlo ne niente, dicevo. Non era mica colpa sua se non aveva tempo. Mi ricordo  che domandai al vecchio Childs se Giuda, quello che aveva tradito Cristo e via discorrendo, se secondo lui era andato all'inferno dopo che si era ammazzato. Senz'altro, disse Childs. Questo e  proprio   il punto sul quale non ero d'accordo. Dissi che avrei scommesso mille dollari che Gesu non aveva mai mandato il vecchio Giuda all'inferno. E ci scommetterei ancora, tra l'altro, se avessi mille dollari. Credo che ognuno degli Apostoli l'avrebbe mandato all'inferno e tutto quanto - e alla svelta, anche - ma scommetto qualunque cosa che Gesu non l'ha fatto. Il mio guaio, diceva il vecchio Childs, era che non andavo in chiesa ne niente.

O APANHADOR NO CAMPO DE  CENTEIO

Traducao de

    ALVARO ALENCAR

   ANTONIO ROCHA

   JORIO DAUSTER

 Direitos Autorais e de Traducao Desprezados

Afinal, tirei a roupa e me deitei. Na cama, me deu uma bruta vontade de rezar ou coisa parecida. Mas nao consegui. Nao e sempre que consigo rezar quando tenho vontade. Em primeiro lugar, sou meio ateu. Gosto de Jesus e tudo, mas nao dou muita bola para a maioria das outras coisas da Biblia. Os Apostolos, por  exemplo.    Pra falar a verdade, os Apostolos sao uns chatos.  Depois que Jesus morreu e tudo eles trabalharam  direitinho, mas, enquanto Ele estava vivo, nao serviam pra nada.           Deixavam Ele na mao o tempo todo. Gosto de todo mundo na Biblia mais que dos Apostolos. Pra dizer a verdade, o cara que eu mais gosto na Biblia e aquele maluco que morava nos tumulos e vivia se cortando com as pedras.  Gosto dez vezes mais daquele filho da mae do que dos Apostolos. Quando eu estudava no Colegio Whooton, discutia um bocado sobre isso com um garoto chamado Arthur Childs, que morava no fim do corredor. O tal do Childs era Quaker e tudo, e nao largava a Biblia.     Era um bom menino e eu gostava dele, mas nunca chegamos a um acordo sobre uma porcao de trocos da Biblia, principalmente os Apostolos. Ele cansou de repetir que, se eu nao gostava dos  Apostolos, entao nao gostava de Jesus nem nada. Se foram escolhidos por Jesus, a gente tinha que gostar deles.  Eu respondia que sabia que tinha sido Jesus quem tinha escolhido, mas que a escolha tinha sido feita ao acaso, porque Ele nao teve tempo de andar por ai analisando meio mundo. Eu nao culpava Jesus nem nada. Ele nao tinha culpa de nao ter tido tempo. Me lembro que um dia eu perguntei ao tal de Childs se ele achava   que   Judas,  o  cara  que  traiu  Jesus  e  tudo, tinha  ido para  o inferno  depois  que   se   suicidou. Childs respondeu que nao tinha nem duvida.   Ai e que discordei dele.     Eu disse que era capaz de apostar um milhao que Jesus nao tinha mandado Judas para o inferno.  Ate hoje eu botava dinheiro, se tivesse um milhao. Acho que qualquer um dos Apostolos teria mandado ele para o inferno - e o mais depressa possivel - mas aposto qualquer coisa como Jesus nao mandou. O tal de Childs disse que o problema comigo e que eu nao ia a missa nem nada.