Тільки один раз у мене трохи защеміло серце, коли я стояв над саквояжами. Це "коли довелося ховати оті нові-повісінькі ковзани, що їх мати прислала мені майже напередодні. Через них у мене й защеміло серце. Я собі уявив, як мати пішла ,до спортивного магазину, як ставила продавцеві мільйон безглуздих запитань... А тут на тобі-я знов вилетів зі школи! Сумно мені стало, ох сумно.

Та ще і не ті ковзани купила - я хотів бігові, а вона взяла хокейні. Але все одно стало сумно. Зі мною майже завжди так - мені дарують подарунки, а мене від них чомусь сум боре.

Спакувавшись, я полічив гроші. Не пригадую вже, скільки їх було напевне, принаймні чимало. Минулого тижня бабуся якраз підкинула переказ на кругленьку суму. В мене така бабця, що грошей не шкодує. Правда, в неї вже не всі дома, стара ж як світ, і вона разів чотири на рік пристає мені гроші на день народження. Та хоч я був і досить багатий, а все ж вирішив, що кілька зайвих зелених у кишені не завадять. Наперед ніхто нічого не знає. Отож пішов до Фредеріка Вудруфа - того самого, якому позичив машинку. Питаю, скільки даси за неї. Вудруф хлопець грошовитий, нівроку. А він каже - не знаю. Каже, я машинки купляти не думав. Та зрештою все ж таки купив. Вона коштувала доларів дев'яносто, а він дав мені за неї всього двадцятку. Ще й бурчав, що я його розбудив.