All of a sudden, on my way out to the lobby, I got old Jane Gallagher on the brain again. I got her on, and I couldn’t get her off. I sat down in this vomity-looking chair in the lobby and thought about her and Stradlater sitting in that goddam Ed Banky’s car, and though I was pretty damn sure old Stradlater hadn’t given her the time—I know old Jane like a book—I still couldn’t get her off my brain. I knew her like a book. I really did. I mean, besides checkers, she was quite fond of all athletic sports, and after I got to know her, the whole summer long we played tennis together almost every morning and golf almost every afternoon. I really got to know her quite intimately. I don’t mean it was anything physical or anything—it wasn’t—but we saw each other all the time. You don’t always have to get too sexy to get to know a girl.
The way I met her, this Doberman pinscher she had used to come over and relieve himself on our lawn, and my mother got very irritated about it. She called up Jane’s mother and made a big stink about it. My mother can make a very big stink about that kind of stuff. Then what happened, a couple of days later I saw Jane laying on her stomach next to the swimming pool, at the club, and I said hello to her. I knew she lived in the house next to ours, but I’d never conversed with her before or anything. She gave me the big freeze when I said hello that day, though. I had a helluva time convincing her that I didn’t give a good goddam where her dog relieved himself. He could do it in the living room, for all I cared. Anyway, after that, Jane and I got to be friends and all. I played golf with her that same afternoon. She lost eight balls, I remember. Eight. I had a terrible time getting her to at least open her eyes when she took a swing at the ball. I improved her game immensely, though. I’m a very good golfer. If I told you what I go around in, you probably wouldn’t believe me. I almost was once in a movie short, but I changed my mind at the last minute. I figured that anybody that hates the movies as much as I do, I’d be a phony if I let them stick me in a movie short.
She was a funny girl, old Jane. I wouldn’t exactly describe her as strictly beautiful. She knocked me out, though. She was sort of muckle-mouthed. I mean when she was talking and she got excited about something, her mouth sort of went in about fifty directions, her lips and all. That killed me. And she never really closed it all the way, her mouth. It was always just a little bit open, especially when she got in her golf stance, or when she was reading a book. She was always reading, and she read very good books. She read a lot of poetry and all. She was the only one, outside my family, that I ever showed Allie’s baseball mitt to, with all the poems written on it. She’d never met Allie or anything, because that was her first summer in Maine—before that, she went to Cape Cod—but I told her quite a lot about him. She was interested in that kind of stuff.
My mother didn’t like her too much. I mean my mother always thought Jane and her mother were sort of snubbing her or something when they didn’t say hello. My mother saw them in the village a lot, because Jane used to drive to market with
her mother in this LaSalle convertible they had. My mother didn’t think Jane was
pretty, even. I did, though. I just liked the way she looked, that’s all.
I remember this one afternoon. It was the only time old Jane and I ever got close to necking, even. It was a Saturday and it was raining like a bastard out, and I
was over at her house, on the porch—they had this big screened-in porch. We were
playing checkers. I used to kid her once in a while because she wouldn’t take her
kings out of the back row. But I didn’t kid her much, though. You never wanted
to kid Jane too much. I think I really like it best when you can kid the pants off
a girl when the opportunity arises, but it’s a funny thing. The girls I like best are
the ones I never feel much like kidding. Sometimes I think they’d like it if you
kidded them—in fact, I know they would—but it’s hard to get started, once you’ve
known them a pretty long time and never kidded them. Anyway, I was telling you
about that afternoon Jane and I came close to necking. It was raining like hell and
we were out on her porch, and all of a sudden this booze hound her mother was
married to came out on the porch and asked Jane if there were any cigarettes in the
house. I didn’t know him too well or anything, but he looked like the kind of guy
that wouldn’t talk to you much unless he wanted something off you. He had a lousy personality. Anyway, old Jane wouldn’t answer him when he asked her if she knew where there was any cigarettes. So the guy asked her again, but she still wouldn’t answer him. She didn’t even look up from the game. Finally the guy went inside the house. When he did, I asked Jane what the hell was going on. She wouldn’t even answer me, then. She made out like she was concentrating on her next move in the game and all. Then all of a sudden, this tear plopped down on the checkerboard. On one of the red squares—boy, I can still see it. She just rubbed it into the board with her finger. I don’t know why, but it bothered hell out of me. So what I did was, I went over and made her move over on the glider so that I could sit down next to her—I practically sat down in her lap, as a matter of fact. Then she really started to cry, and the next thing I knew, I was kissing her all over—anywhere—her eyes, her nose, her forehead, her eyebrows and all, her ears—her whole face except her mouth and all. She sort of wouldn’t let me get to her mouth. Anyway, it was the closest we ever got to necking. After a while, she got up and went in and put on this red and white sweater she had, that knocked me out, and we went to a goddam movie. I asked her, on the way, if Mr. Cudahy—that was the booze hound’s name—had ever tried to get wise with her. She was pretty young, but she had this terrific figure, and I wouldn’t’ve put it past that Cudahy bastard. She said no, though. I never did find out what the hell was the matter. Some girls you practically never find out what’s the matter.
I don’t want you to get the idea she was a goddam icicle or something, just
because we never necked or horsed around much. She wasn’t. I held hands with
her all the time, for instance. That doesn’t sound like much, I realize, but she was
terrific to hold hands with. Most girls if you hold hands with them, their goddam
hand dies on you, or else they think they have to keep moving their hand all the
time, as if they were afraid they’d bore you or something. Jane was different. We’d
get into a goddam movie or something, and right away we’d start holding hands,
and we wouldn’t quit till the movie was over. And without changing the position or making a big deal out of it. You never even worried, with Jane, whether your hand was sweaty or not. All you knew was, you were happy. You really were.

Вино из одуванчиков. Убить пересмешника... Над пропастью во ржи: Пер. с англ./Сост. В. Ашкенази; Вступ. ст. А. Лиханова; Ил. Г. Бойко и И. Шалито.-М.: Правда, 1988.-656 с., ил. 550стр. глава 11

Вдруг, выходя из холла, я опять вспомнил про Джейн Галлахер.
Вспомнил - и уже не мог выкинуть ее из головы. Я уселся в какое-то поганое
кресло в холле и стал думать, как она сидела со Стрэдлейтером в машине
этого подлого Эда Бэнки, и, хотя я был совершенно уверен, что между ними
ничего не было, - я-то знаю Джейн насквозь, - все-таки я никак не мог
выбросить ее из головы. А я знал ее насквозь, честное слово! Понимаете,
она не только умела играть в шашки, она любила всякий спорт, и, когда мы с
ней познакомились, мы все лето каждое утро играли в теннис, а после обеда
- в гольф. Я с ней очень близко сошелся. Не в физическом смысле, конечно,
- ничего подобного, а просто мы все время были вместе. И вовсе не надо
ухаживать за девчонкой, для того чтобы с ней подружиться.
А познакомился я с ней, потому что их доберман-пинчер всегда бегал в
наш палисадник и там гадил, а мою мать это страшно раздражало. Она
позвонила матери Джейн и подняла страшный хай. Моя мама умеет поднимать
хай из-за таких вещей. А потом случилось так, что через несколько дней я
увидел Джейн около бассейна нашего клуба, она лежала на животе, и я с ней
поздоровался. Я знал, что она живет рядом с нами, но я никогда с ней не
разговаривал. Но сначала, когда я с ней поздоровался, она меня просто
обдала холодом. Я из кожи лез, доказывал ей, что мне-то в высшей степени
наплевать, где ее собака гадит. Пусть хоть в гостиную бегает, мне
все равно. В общем, после этого мы с Джейн очень подружились. Я в тот же
день играл с ней в гольф. Как сейчас помню, она потеряла восемь мячей. Да,
восемь! Я просто с ней замучился, пока научил ее хотя бы открывать глаза,
когда бьешь по мячу. Но я ее здорово натренировал. Я очень хорошо играю в
гольф. Если бы я сказал вам, во сколько кругов я кончаю игру, вы бы не
поверили. Меня раз чуть не сняли для короткометражки, только я в последнюю
минуту передумал. Я подумал, что если так ненавидеть кино, как я его
ненавижу, так нечего выставляться напоказ и давать себя снимать для
короткометражки.
Смешная она была девчонка, эта Джейн. Я бы не сказал, что она была
красавица. А мне она нравилась. Такая большеротая. Особенно когда она
из-за чего-нибудь волновалась и начинала говорить, у нее рот так и ходил
ходуном. Я просто балдел. И она никогда его не закрывала как
следует, всегда он был у нее приоткрыт, особенно когда она играла в гольф
или читала книжки. Вечно она читала, и все хорошие книжки. Особенно стихи.
Кроме моих родных, я ей одной показывал рукавицу Алли, всю исписанную
стихами. Она не знала Алли, потому что только первое лето проводила в
Мейне - до этого она ездила на мыс Код, но я ей много чего рассказывал про
него. Ей было интересно, она любила про него слушать.
Моей маме она не очень нравилась. Дело в том, что маме казалось,
будто Джейн и ее мать относятся к ней свысока, оттого что они не всегда с
ней здоровались. Мама их часто встречала в поселке, потому что Джейн
ездила со своей матерью на рынок в их машине. Моей маме Джейн даже не
казалась хорошенькой. А мне казалась. Мне нравилось, как она выглядит, и
все.
Особенно я помню один день. Это был единственный раз, когда мы с
Джейн поцеловались, да и то не по-настоящему. Была суббота, и дождь лил
как из ведра, а я сидел у них на веранде - у них была огромная
застекленная веранда. Мы играли в шашки. Иногда я ее поддразнивал за то,
что она не выводила дамки из последнего ряда. Но я ее не очень дразнил. Ее
как-то дразнить не хотелось. Я-то ужасно люблю дразнить девчонок до слез,
когда случай подвернется, но смешно вот что: когда мне девчонка всерьез
нравится, совершенно не хочется ее дразнить. Иногда я думаю, что ей
хочется, чтобы ее подразнили, я даже наверняка знаю, что хочется, но если
ты с ней давно знаком и никогда ее не дразнил, то как-то трудно начать ее
изводить. Так вот, я начал рассказывать про тот день, когда мы с Джейн
поцеловались. Дождь лил как оголтелый, мы сидели у них на веранде, и
вдруг этот пропойца, муж ее матери, вышел на веранду и спросил у Джейн,
есть ли сигареты в доме. Я его мало знал, но он из тех, кто будет с тобой
разговаривать, только если ему что-нибудь от тебя нужно. Отвратительный
тип. А Джейн даже не ответила ему, когда он спросил, если ли в доме
сигареты. Он опять спросил, а она опять не ответила. Она даже глаз не
подняла от доски. Потом он ушел в дом. А когда он ушел, я спросил Джейн, в
чем дело. Она и мне не стала отвечать. Сделала вид, что обдумывает ход. И
вдруг на доску капнула слеза. Прямо на красное поле, черт, я как сейчас
вижу. А Джейн только размазала слезу пальцем по красному полю, и все. Не
знаю почему, но я ужасно расстроился. Встал, подошел к ней и заставил ее
потесниться, чтобы сесть с ней рядом, я чуть ли не на колени к ней уселся.
И тут она расплакалась по-настоящему - и, прежде чем я мог сообразить, я
уже целовал ее куда попало: в глаза, лоб, в нос, в брови, даже в уши.
Только в губы не поцеловал, она как-то все время отводила губы. Во всяком
случае, больше, чем в тот раз, мы никогда не целовались. Потом она встала,
пошла в комнату и надела свой свитер, красный с белым, от которого я
просто обалдел, и мы пошли в какое-то дрянное кино.
По дороге я ее спросил, не пристает ли к ней этот мистер Кюдехи -
этот самый пьяница. Хотя она была еще маленькая, но фигура у нее была
чудесная, и вообще я бы за эту сволочь, этого Кюдехи, не поручился. Она
сказала - нет. Так я и не узнал, из-за чего она ревела.
Вы только не подумайте, что она была какая-нибудь ледышка, оттого что
мы никогда не целовались и не обнимались. Вовсе нет. Например, мы с ней
всегда держались за руки. Я понимаю, это не в счет, но с ней замечательно
было держаться за руки. Когда с другими девчонками держишься за руки, у
них рука как м е р т в а я, или они все время вертят рукой, будто
боятся, что иначе тебе надоест. А Джейн была совсем другая. Придем с ней в
какое-нибудь кино и сразу возьмемся за руки и не разнимаем рук, пока
картина не кончится. И даже не думаем ни о чем, не шелохнемся. С Джейн я
никогда не беспокоился, потеет у меня ладонь или нет. Просто с ней было
хорошо. Удивительно хорошо.

Salinger, J.D. Der Fänger im Roggen. – Reinbek bei Hamburg: Rowohlt, 1966.

Auf dem Weg in die Hotelhalle fiel mir Jane Gallagher plötzlich wieder ein. Ich kam nicht mehr von ihr los. Ich setzte mich in einen der zum Erbrechen aussehenden Sessel in der Halle und dachte an sie und Stradlater in dem verdammten Auto von Ed Banky. Obwohl ich jetzt ganz sicher war, daß Stradlater es nicht mir ihr gemacht hatte - ich kannte Jane genau -, kam ich doch nicht von ihr los. Ja, ich kannte Jane auswendig. Außer ihrer Vorliebe für das Damespiel trieb sie sehr gern Sport, und in dem Sommer, in dem ich sie kennenlernte, spielten wir fast jeden Morgen Tennis und fast jeden Nachmittag Golf. Eigentlich lernte ich sie sehr nah kennen. Ich meine damit nichts Physisches oder so - das nicht -, aber wir waren die ganze Zeit zusammen. Man braucht nicht immer physisch miteinander zu tun haben, um ein Mädchen kennenzulernen.
Der Anfang war so: Ihr Dobermannpinscher kam immer in unsern Garten, um auf dem Rasen seine Geschäfte zu machen, und meine Mutter ärgerte sich furchtbar darüber. Sie rief Janes Mutter an und machte ihr großen Stunk. Aus so etwas kann meine Mutter immer eine Tragödie machen. Als ich Jane ein paar Tage später beim Schwimmbassin auf dem Bauch liegen sah - im Club -, begrüßte ich
sie. Ich wußte, daß sie neben uns wohnte, aber ich hatte noch nie mit ihr gesprochen. Sie machte ein eisiges Gesicht. Ich überzeugte sie mühsam davon, daß es mir selbst absolut gleichgültig sei, wo zum Kuckuck ihr Hund seine Geschäfte besorge. Er könne es von mir aus auch im Wohnzimmer tun, sagte ich. Jedenfalls, wir wurden Freunde und so. Ich spielte noch am gleichen Nachmittag Golf mit
ihr. Sie verlor acht Bälle. Acht. Ich brachte sie kaum dazu, daß sie wenigstens die Augen aufmachte, wenn sie den Ball abschlug. Immerhin verbesserte ich ihre Technik ganz erheblich. Ich spiele sehr gut Golf. Wenn ich sagen wollte, mit wie wenigen Schlägen ich die ganze Runde mache, würde man es mir kaum glauben. Einmal wäre ich fast in einem Kurzfilm aufgetreten, aber im letzten Augenblick
entschloß ich mich anders. Wenn mir das Kino so verhaßt ist und ich trotzdem in einem Kurzfilm mitmachen würde, wäre ich ein schöner Heuchler, dachte ich.
Jane war ein sonderbares Mädchen. Ich würde sie im strengen Sinne nicht als schön bezeichnen. Aber ich war trotzdem von ihr begeistert. Wenn sie über etwas redete und dabei aufgeregt wurde, bewegten sich ihre Lippen in fünfzig Richtungen gleichzeitig. Das wirft mich um. Sie machte den Mund überhaupt nie ganz zu. Er stand immer ein bißchen offen, besonders wenn sie Golf spielte
oder las. Sie las die ganze Zeit, und zwar sehr gute Bücher. Einen Haufen Gedichte und so weiter. Sie war der einzige Mensch außerhalb meiner Familie, dem ich Allies Baseball- Handschuh mit den Gedichten zeigte. Sie hatte Allie nicht mehr kennengelernt, weil sie in diesem Sommer zum erstenmal nach Maine kam - früher waren sie in Cape Cod -, aber ich erzählte ihr viel von ihm. Sie interessierte sich für solche Sachen.
Meine Mutter hatte Jane nicht besonders gern. Sie meinte immer, Jane und ihre Mutter wollten sie von oben herab behandeln, wenn sie ihr nicht guten Tag sagten. Meine Mutter sah sie oft beim Einkaufen, weil Jane immer mit ihrer Mutter in einem La-Salle-Kabriolett auf den Markt fuhr. Meine Mutter fand Jane nicht einmal hübsch. Aber ich war andrer Ansicht. Sie gefiel mir einfach.
Ich erinnere mich an einen Samstag nachmittag, an dem wir -das war das einzige Mal - uns sogar beinah geküßt hätten. Es regnete in Strömen, und ich war bei ihr drüben auf dem großen überdeckten Sitzplatz vor ihrem Haus. Wir spielten Dame. Ich neckte sie oft, weil sie immer ihre Damen am Rand stehen ließ. Aber ich trieb die Neckereien nie weit. Dazu hätte man bei Jane keine Lust gehabt. Komisch, am liebsten habe ich es eigentlich, wenn man ein Mädchen wahnsinnig
necken kann, aber bei den Mädchen, die mir am besten gefallen, habe ich nie besondere Lust dazu.
Manchmal spürt man, daß sie sich gerne necken lassen würden - man weiß es ganz genau -, aber es ist schwierig, damit anzufangen, wenn man sie schon länger kennt und sie nie geneckt hat. Also dieser Nachmittag, an dem wir uns beinah geküßt hätten: Es regnete wie aus Kübeln, und wir saßen dort beim Damespiel, und plötzlich kam dieser blöde Säufer heraus, mit dem ihre Mutter verheiratet war, und fragte Jane, ob noch irgendwo Zigaretten im Haus wären. Ich kannte ihn nicht näher, aber er schien mir so ein Mensch zu sein, der nur mit einem redet, wenn er etwas haben will. Ich fand ihn widerlich. Jane gab keine Antwort auf seine Frage nach den Zigaretten. Er wiederholte die Frage, aber sie gab immer noch keine Antwort. Sie schaute überhaupt nicht auf. Schließlich ging er wieder
ins Haus. Als er verschwunden war, fragte ich Jane, was das zu bedeuten habe. Sie wollte nicht einmal mir antworten. Sie tat so, als ob sie sich auf ihren nächsten Zug konzentrieren müßte. Dann fiel plötzlich eine Träne auf das Schachbrett. Auf eines der schwarzen Felder - ich sehe es noch vor mir. Jane verrieb sie nur mit dem Finger auf dem Brett. Das ging mir wahnsinnig nah, ich weiß nicht warum. Deshalb stand ich von meinem Stuhl auf und schob sie auf ihrem Bänkchen auf die Seite, um mich neben sie zu setzen - ich setzte mich ihr tatsächlich fast auf den Schoß. Dann fing sie richtig an zu weinen, und als nächstes weiß ich nur, daß ich sie überall küßte - einfach überall -, auf die Augen, die Nase, die Stirn, die Augenbrauen, die Ohren und so weiter - auf das ganze Gesicht, nur nicht auf
den Mund. Sie wollte mich nicht zu ihren Eippen lassen. Das war also das einzige Mal, daß wir uns beinah geküßt hätten. Nach einer Weile stand sie auf und ging ins Haus und zog den rot-weißen Pullover an, den ich so toll fand, und dann gingen wir in ein gottverdammtes Kino. Auf dem Hinweg fragte ich sie, ob denn Mr. Cudahy - so hieß der Saufbruder - einmal versucht habe, ihr frech zu kommen. Sie war noch ziemlich jung, aber sie hatte eine tolle Figur, ich hätte das diesem Cudahy-Hund durchaus zugetraut. Aber sie sagte nein. Ich habe nie herausgefunden, was damals eigentlich los war. Bei manchen Mädchen kommt man einfach nicht dahinter.
Man darf aber nicht meinen, sie wäre so ein verdammter Eisberg, weil wir uns nie küßten oder so. Das war sie durchaus nicht. Zum Beispiel hielten wir uns oft an der Hand. Vermutlich klingt das nach nichts Besonderem, aber sie war das richtige Mädchen zum Händehalten. Die meisten Mädchen haben dann sozusagen eine tote Hand, oder sie meinen im Gegenteil, sie müßten ihre Hand fortwährend bewegen, als ob sie Angst hätten, daß sie einen sonst langweilen. Jane war ganz anders. Wenn wir in irgendein blödes Kino gingen, gaben wir uns von Anfang an die Hand und blieben so sitzen, bis der Film zu Ende war. Dabei bewegten wir uns nie und machten überhaupt keine großen Geschichten daraus. Mit Jane brauchte man sich nicht einmal Sorge zu machen, ob man eine feuchte oder trockene Hand hatte. Man wußte nur, daß man glücklich war. Und mit ihr war man tatsächlich
glücklich.
Und ich dachte noch an etwas anderes. In so einem Kino tat Jane einmal etwas, das mich sprachlos machte. Es war während der Wochenschau, glaube ich, und plötzlich fühlte ich Janes Hand im Nacken. Komischer Einfall. Sie war ja noch ganz jung, und meistens legen nur Fünfundzwanzigjährige oder Dreißigjährige ihrem Mann oder ihrem Kind die Hand in den Nacken -ich tue es zum Beispiel manchmal bei meiner kleinen Schwester Phoebe. Aber wenn ein Mädchen
noch so jung ist und diese Bewegung macht, ist das so nett, daß es einen umwerfen kann. An alles dachte ich also, während ich in dem zum Erbrechen aussehenden Sessel in der Hotelhalle saß. Diese Jane.

Над прірвою в житі: Повість / Переклад з англійської Олекси Логвиненка. — Київ: Молодь, 1984. - 272 с.; передрук: Київ: Котигорошко, 1993

Простуючи до вестибюля, я раптом знову згадав про каналію Джейн Галлахер. Згадав - і вже не міг викинута її з голови. У вестибюлі я сів у якесь
обідране, аж гидкої [64] глянути, крісло й задумався про те, як вона сиділа з
Стредлейтером у машині отого покидька Еда Бенкі. І хоч я руку міг дати на
відріз, що між ними нічого такого не було,- я ж бо знав Джейн як облуплену,- а викинути її з голови не міг, і край. Авжеж, я знав Джейн як облуплену. Не
брешу. Вона, скажу вам, уміла не тільки в шашки, вона взагалі любила спорт, і ми, коли познайомилися, ціле літо майже щодня грали вранці в теніс, а вдень - у гольф. Помалу в нас виникли досить тісні взаємини. Я маю на увазі не інтимні взаємини, ні,- до цього, звісно, не дійшло,- просто ми весь час були одне в одного на очах. Адже щоб узнати дівчину, не конче мати з нею інтимні взаємини.
А почалося все так. їхній доберман-пінчер занадився до нас у двір - одно
паскудить на газоні, і все. Мати була дуже люта. Вона подзвонила матері Джейн і наробила страшного тарараму. О, моя мати вміє через дрібницю зняти бучу! А потім трапилося так, що за кілька днів я побачив. Джейн у клубі - вона лежала долілиць біля басейну, і я привітався. Я знав, що вона живе по сусідству, але балачок із нею абощо доти нe заводив. І коли я привітався, дівчина тільки глипнула на мене таким крижанющим поглядом. Як уже я їй, каналії, не доводив, що мені, мовляв, звисока начхати, де їхній розтриклятущий пес робить своє собаче діло. Та нехай він, кажу, хоч на самісінькому порозі в нас сяде, про мене. Одне слово, після цього ми з Джейн потоваришували і т. ін. До вечора того ж таки дня вже грали в гольф. Пригадую ще, вона тоді загубила вісім м'ячів. Вісім! Ох, попомучився я з нею, поки навчив бодай не заплющуватися, коли б'єш по м'ячу. В кожнім разі, я підучив її тільки так! Сам я в гольфі король. Якби сказав вам, за скільки ударів роблю гру, ви б, мабуть, не повірили. Якось мене навіть мало не зняли були для короткометражного фільму, але в останню хвилину я передумав. Коли вже ти так ненавидиш кіно, думаю, то давати їм знімати себе для короткометражки просто нечесно.
Дивна вона дівчина, каналія Джейн. Якщо казати щиро, то великою красунею її не назвеш. А проте голову мені закрутила. Рот - отакецький. Я хочу сказати, коли вона схвильована й заходжується про що-небудь розповідати, то ніби не може втримати вкупі губів, і вони розлітаються в усі боки. Я просто млів. Джейн узагалі ніколи не стуляла губів зовсім. Вони були в неї весь час трохи розтулені, особливо коли грала в гольф або читала книжку. Джейн усю дорогу читала, і читала книжки дуже гарні. Вона любила поезію, [65] і взагалі. Крім моїх родичів, вона була єдина людина, якій я показав оту всю списану віршами бейсбольну рукавицю Аллі. Джейн ніколи його не бачила, бо того літа приїхала до Мейна вперше,- раніше вона проводила канікули на мисі Код,- але я багато їй розповідав про Аллі. Вона охоче про таке слухала.
А ось моя мати її чомусь недолюблювала. Розумієте, матері всю дорогу
здавалося, ніби Джейн із своєю матір'ю ставляться до неї спогорда абощо - бо
вони, бачте, не вітаються! Моя мати часто бачила їх у селищі - Джейн із
матір'ю їздили туди своїм кабріолетом «ласаль» на базар. Моїй матері Джейн
навіть не здавалася симпатичною. А мені здавалася. Вона мені просто
подобалась, і край. Особливо мені запам'ятався один день. Це був єдиний раз, коли ми з каналією Джейн, можна сказати, цілувалися. Була субота, дощ лив як із відра, і я сидів у них на ґанку - вони мали такий величезний, обтягнений сіткою від комарів ґанок. Ми грали в шашки. Час від часу я піддражнював її за те, що вона не чіпає своїх дамок. Але я не дуже її роздраконював. Джейн така дівчина, що їй узагалі не дуже хочеться допікати. Сказати правду, я страх як люблю допекти котрійсь до живого, тут я свого не проґавлю. Та найсмішніше ось що: коли дівчина подобається мені по-справжньому, дражнитися з нею мені зовсім не хочеться. Іноді бачиш, що й вона не проти, аби ти з нею подрочився,- навіть знаєш це напевно, - та якщо ти знайомий з дівчиною давно і досі ніколи з нею не дрочився, то просто руки не здіймаються. Одне слово, розкажу ж про той день, коли ми з Джейн, можна сказати, цілувалися. Дощ лив мов скажений, ми
грали в шашки, і раптом отой п'яничка, за яким була її мати, виходить на ґанок і питає в Джейн, чи є в домі сигарети. Я його не дуже знав, але це був один із тих суб'єктів, які до вас і не забалакають, коли ви їм не потрібні. Противний тип. Одне слово, каналія Джейн навіть не відповіла йому, коли він спитав, чи є в домі сигарети. Тоді він запитав ще раз, а вона йому знов ні слова. Навіть очей від шашок не підвела. Зрештою він крутнувсь і пішов у будинок. Коли він зник, я й питаю в Джейн, що все це в біса означав. А вона й до мене не озивається. Вдає, ніби обмірковує хід і т. ін. І раптом на шахівницю сльоза - кап! Просто на чорне поле. Слухайте, в мене та сльоза й досі стоїть перед очима. Джейн мовчки розмазала її пальцем по дошці. Не знаю чому, але серце в мене так защеміло - жах. Я встав, підійшов до її крісла-гойдалки й примусив її посунутись, щоб сісти поруч. Я сів майже їй на коліна. Тоді вже вона заплакала по-справжньому. Хтозна, як воно так вийшло, пригадую тільки, що я почав її скрізь цілувати - просто куди попало: в очі, в ніс, у чоло, в брови, навіть у вуха. Тільки в губи не цілував - вона їх усе відвертала, і край. Одне слово, це й був той єдиний раз, коли ми з нею, можна сказати, цілувалися. По хвилі Джейн підвелася, пішла в будинок і вдягла светр, білий з червоним,-• я від нього просто млів,- і ми вирушили на якийсь чортів фільм.
Дорогою я запитав її, чи не чіпляється до неї містер Кюдехі - так звали того випиваку. Джейн, звісно, була ще зовсім молода, але фігурку мала потрясну, а від того собаки Кюдехі можна було сподіватися чого завгодно. Проте вона відповіла, що ні. Так я й не довідався, що ж у дідька тоді сталося. Є дівчата, в яких ніколи нічого не взнаєш.
Та я не хочу, аби ви подумали, нібито Джейн узагалі була якась крижина абощо - тільки через те, що ми з нею жодного разу не цілувалися й т. ін. Зовсім ні. Наприклад, ми весь час ходили з нею за руку. Я розумію, це ще нічого не означає, але тримати її за руку було просто клас. Здебільшого з цими дівчатами так буває: візьмеш її за руку, а та рука наче мертва або дівчина весь час крутить нею, ніби боїться, що інакше тобі набридне абощо. А Джейн була не така. Прийдемо з нею в кіно чи там куди, візьмемось одразу за руки й так сидимо, поки той клятий фільм і закінчиться. Сидимо спокійно і взагалі не робимо з цього історії. З Джейн ніколи не треба було хвилюватися - пітніє в тебе долоня чи ні. З нею я просто почував себе щасливим. Серйозно кажу. І ще я згадав про одне. Якось, коли ми сиділи в кіно, Джейн устругнула таке, що в мене й мову одібрало. Показували, здається, журнал. чи щось таке, коли це чую - хтось гладить мене по тім'ячку! Дивлюся - Джейн! Оце додумалась! Я хочу сказати, ще ж зовсім молоденька, а жінки звичайно гладять кого-небудь по голові тоді, коли їм уже років двадцять п'ять - тридцять, і то здебільшого свого чоловіка чи дитину. Ось я, скажімо, іноді гладжу свою сестричку Фібі. Та коли таке робить зовсім молода дівчина і взагалі, це до того приємно - просто млієш.

El guardian entre el centeno
J. D. Salinger
Traducido por Carmen Criado Alianza Editorial, Madrid, 1978 Vigésimo primera reimpresión, 1997

De pronto, mientras andaba hacia el vestíbulo, me volvió a la cabezala imagen de Jane Gallaher. La tenía dentro y no podía sacármela.
Me senté en un sillón vomitivo que había en el vestíbulo y me puse a
pensar en ella y en Stradlater metidos en ese maldito coche de Ed
Banky. Aunque estaba seguro de que Stradlater no se la había cepillado
—conozco a Jane como la palma de la mano—, no podía dejar de
pensar en ella. Era para mí un libro abierto. De verdad. Además de las damas, le gustaban todos los deportes y aquel verano jugamos al tenis
casi todas las mañanas y al golf casi todas las tardes. Llegamos a tener
bastante intimidad. No me refiero a nada físico —de eso no hubo nada.
Lo que quiero decir es que nos veíamos todo el tiempo. Para conocer a
una chica no hace falta acostarse con ella.
Nos hicimos amigos porque tenía un Dobermann Pinscher que
venía a hacer todos los días sus necesidades a nuestro jardín y a mi
madre le ponía furiosa. Un día llamó a la madre de Jane y le armó un
escándalo tremendo. Es de esas mujeres que arman escándalos tremendous por cosas así. A los pocos días vi a Jane en el club, tumbada
boca abajo junto a la piscina, y le dije hola. Sabía que vivía en la casa
de al lado aunque nunca había hablado con ella. Pero cuando aquel día
la saludé, ni me contestó siquiera. Me costó un trabajo terrible convencerla de que me importaba un rábano dónde hiciera su perro sus
necesidades. Por mi parte podía hacerlas en medio del salón si le daba la gana. Bueno, pues después de aquella conversación, Jane y yo nos
hicimos amigos. Aquella misma tarde jugamos al golf. Recuerdo que
perdió ocho bolas. Ocho. Me costó un trabajo horroroso conseguir que
no cerrara los ojos cuando le golpeaba a la pelota. Conmigo mejoró
muchísimo, de verdad. No es porque yo lo diga, pero juego al golf
estupendamente. Si les dijera los puntos que hago ni se lo creerían.
Una vez iba a salir en un documental, pero en el último momento me
arrepentí. Pensé que si odiaba el cine tanto como creía, era una hipocresía por mi parte dejarles que me sacaran en una película.
Era una chica rara, Jane. No puedo decir que fuera exactamente
guapa, pero me volvía loco. Tenía una boca divertidísima, como con
vida propia. Quiero decir que cuando estaba hablando y de repente se
emocionaba, los labios se le disparaban como en cincuenta direcciones
diferentes. Me encantaba. Y nunca la cerraba del todo. Siempre dejaba
los labios un poco entreabiertos, especialmente cuando se concentraba
en el golf o cuando leía algo que le interesaba. Leía continuamente y
siempre libros muy buenos. Le gustaba mucho la poesía. Es a la única
persona, aparte de mi familia, a quien he enseñado el guante de Allie
con los poemas escritos y todo. No había conocido a Allie porque era el
primer verano que pasaban en Maine —antes habían ido a Cape Cod—,
pero yo le hablé mucho de él. Le encantaban ese tipo de cosas.
A mi madre no le caía muy bien. No tragaba ni a Jane ni a su madre
porque nunca la saludaban. Las veía bastante en el pueblo cuando
iban al mercado en un Lasalle descapotable que tenían. No la encontraba
guapa siquie-[88]ra. Yo sí. Vamos, que me gustaba muchísimo,
eso es todo. Recuerdo una tarde perfectamente. Fue la única vez que estuvo a punto de pasar algo más serio. Era sábado y llovía a mares. Yo había ido a verla y estábamos en un porche cubierto que tenían a la entrada.
Jugábamos a las damas. Yo la tomaba el pelo porque nunca las movía de la fila de atrás. Pero no me metía mucho con ella porque a Jane no podía tomarle el pelo. Me encanta hacerlo con las chicas, pero es
curioso que con las que me gustan de verdad, no puedo. A veces me
parece que a ellas les gustaría que les tomara el pelo, de hecho lo sé con
seguridad, pero es difícil empezar una vez que se las conoce hace
tiempo y hasta entonces no se ha hecho. Pero, como iba diciendo,
aquella tarde Jane y yo estuvimos a punto de pasar a algo más serio.
Estábamos en el porche porque llovía a cántaros, y, de pronto, esa cuba
que tenía por padrastro salió a preguntar a Jane si había algún cigarrillo
en la casa. No le conocía mucho, pero siempre me había parecido
uno de esos tíos que no te dirigen la palabra a menos que te necesiten
para algo. Tenía un carácter horroroso. Pero, como iba diciendo,
cuando él preguntó si había cigarrillos en la casa, Jane no le contestó
siquiera. El tío repitió la pregunta y ella siguió sin contestarle. Ni
siquiera levantó la vista del tablero. Al final el padrastro volvió a
meterse en la casa. Cuando desapareció le pregunté a Jane qué pasaba.
No quiso contestarme tampoco. Hizo como si se estuviera concentrando
en el juego y de pronto cayó sobre el tablero una lágrima. En una de
las casillas rojas. ¡Jo! ¡Aún me parece que la estoy viendo! Ella la secó
con el dedo. No sé por qué, pero me dio una pena terrible. Me senté en
el columpio con ella y la obligué a ponerse a mi lado. Prácticamente me
senté en sus rodillas. Entonces fue cuando se echó a llorar de verdad, y
cuando quise darme cuenta la estaba besando toda la cara, donde fuera, en los ojos, en la nariz, en la frente, en las cejas, en las orejas... en
todas partes menos en la boca. No me dejó. Pero aun así aque-[89]lla
fue la vez que estuvimos más cerca de hacer el amor. Al cabo del rato se
levantó, se puso un jersey blanco y rojo que me gustaba muchísimo, y
nos fuimos a ver una porquería de película. En el camino le pregunté si
el señor Cudahy (así era como se llamaba la esponja) había tratado de
aprovecharse de ella. Jane era muy joven, pero tenía un tipo estupendo
y yo no hubiera puesto la mano en el fuego por aquel hombre. Pero ella
me dijo que no. Nunca llegué a saber a ciencia cierta qué puñetas
pasaba en aquella casa. Con algunas chicas no hay modo de enterarse
de nada.
Pero no quiero que se hagan ustedes la idea de que Jane era una
especie de témpano o algo así sólo porque nunca nos besábamos ni
nada. Por ejemplo hacíamos manitas todo el tiempo. Comprendo que
no parece gran cosa, pero para eso de hacer manitas era estupenda. La
mayoría de las chicas, o dejan la mano completamente muerta, o se
creen que tienen que moverla todo el rato porque si no vas a aburrirte
como una ostra. Con Jane era distinto. En cuanto entrábamos en el
cine, empezábamos a hacer manitas y no parábamos hasta que se
terminaba la película. Y todo el rato sin cambiar de posición ni darle
una importancia tremenda. Con Jane no tenías que preocuparte de si te
sudaba la mano o no. Sólo te dabas cuenta de que estabas muy a gusto.
De verdad.
De pronto recordé una cosa. Un día, en el cine, Jane hizo algo que
me encantó. Estaban poniendo un noticiario o algo así. Sentí una mano
en la nuca y era ella. Me hizo muchísima gracia porque era muy joven.
La mayoría de las mujeres que hacen eso tienen como veinticinco o treinta años, y generalmente se lo hacen a su marido o a sus hijos. Por
ejemplo, yo le acaricio la nuca a mi hermana Phoebe de vez en cuando.
Pero cuando lo hace una chica de la edad de Jane, resulta tan gracioso
que le deja a uno sin respiración.
En todo eso pensaba mientras seguía sentado en aquel sillón vomitivo del vestíbulo. ¡Jane! Cada vez que me la imaginaba con Stradlater en el coche de Ed Banky me ponía negro. Sabría que no le habría dejado que la tocara, pero, aun así, sólo de pensarlo me volvía loco. No quiero ni hablar del asunto.